Український парадокс: захоплюватися Маккейном, а голосувати – за злочинців і клоунів

2

Ви просто почитайте деякі новини про українських політиків. Мосійчук плюнувши у Капліна. Ляшко у Верховній Раді розповідає анекдоти зі триповерховими матюками. Хтось кинувши у Капліна півнем (!?). Савченко в ефірі криє відбірними матюками… Отримали підозру в корупції чи були затримані? Відразу коричнева ковдра, інфаркт, виразка, неврози, психози… Потім дехто швидко видужує, коли є можливість втекти чи стає зрозуміло, що «порішав».

А в США 80-річний ветеран війни з раком мозку сенатор Джон Маккейн посилає подалі лікарів, йде на роботу і працює в Сенаті. Він знає, що таке обов’язок перед виборцями, перед країною. Він не йде на двомісячні канікули і не пропадає десь у буфеті під час роботи Сенату. Маючи запитання до чиновників – запитає. Аргументовано і достатня жорстко та загрозливо. Йому для того, щоб підтримувати відомість та авторитет, не треба бити, наприклад, працівника ЦРУ ногою в пику (як Парасюк із СБУшником) чи обзивати всіх скотиняками і жерти землю біля парламентської трибуни.

І цим чоловіком ми захоплюємося. Він на це заслуговує. Це добрий приклад. Альо потім ідемо на дільниці й обираємо власників коричневих ковдр, відвертих клоунів, недорозвинених напівкримінальників, пристосуванців, представників попередньої влади (кожна з яких обов’язково злочинна, і це не іронія), гречкосіїв, конюхів, бариг… Список можна продовжувати.

Источник