Чому європейці злякалися енергетичних санкцій США проти Росії

2

Якби історії з посиленням американських санкцій проти Росії не було, її потрібно було б вигадати. Бо завдяки їй на поверхню вилізла вся прогнилість євробюрократії в окремих європейських інституціях. Адже ситуація показала, що європейські цінності закінчуються там, де починаються гроші «Газпрому» (або російські гроші). Тому що логічного пояснення такої емоційної відповіді і надзвичайно швидкої реакції з боку Європейської комісії просто не існує.

Україні завжди говорили, в тому числі й гості з Брюсселя, про ті що Євросоюз неквапний, довго осмислює і шукає консенсус, бо ж 28 країн-членів. А тут ми побачили практично миттєву реакцію. Такої реакції ми не спостерігаємо, коли відбувається російська агресія. Але тільки-но зачепили інтереси окремих російських компаній і урядів країн-членів ЄС, з’єднання явилася швидка реакція.

Це говорити про ті, що насправді обсяг зв’язків між Росією і окремими членами ЄС значно більший, ніж його показують цифри двостороннього товарообігу, обсягів поставок газу, нафти і нафтопродуктів. По суті, йдеться про ті, проти чого свого часу застерігав американський президент Рональд Рейган, коли попереджав європейців (тодішня адміністрація США виступала проти трубопровідних проектів із Радянським Союзом) про ті, що це приве до збільшення залежності Європи від постачань енергоресурсів із Росії і матиме політичні наслідки.

Зараз, через три з гаком десятиліття, саме це і спостерігаємо.

Сьогодні поширюється меседж, що американські санкції, мовляв, розкололи європейську і трансатлантичну єдність. Проте, це нікого не американські санкції — це Росія розколола трансатлантичну та європейську єдність, пропонуючи такі проекти як «Північний потік-2». Поміж іншим, це і є мета Росії, не залежно від того, буде «Північний потік-2», чи не буде. Альо свою «місію» цей проект вже певною мірою виконав. Звісно, ще зарано говорити про розкол як такий, альо тріщина вже з’єднання явилася.

Источник